|
Трагедія 1932-33 р.р.
Український голокост
Слово «голокост» походить з грецької мови i означає «знищення». Це свiдоме знищення людей, тотальне охоплення цiєю трагедiєю величезних мас населення. Роберт Конквест, американський дослiдник, професор Стендфорського унiверситету, який написав книгу «Жнива скорботи», сказав: «Голод запланувала Москва для винищення українського селянства як нацiонального бастiону. Українських селян винищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями-селянами». Оце визначення Конквеста багато що пояснює. Адже дуже часто московськi вченi заявляють, що голод, бач, був i на Поволжi, i в Казахстанi. Проте Конквест зазначає, що в Українi вiдбувся дуже сильний спротив бiльшовицькому режиму, ще до початку 30-х рокiв, а 1930 рiк став перiодом, коли в Українi чинили спротив уже цiлi села, тобто люди не вiддавали нi своє майно, нi свою честь. Це викликало страшенну лють у Кремлi, i наприкiнцi 1932 року в Україну були направленi московськi емiсари, зокрема, В.Молотов, Л.Каганович, В.Балицький (колишнiй голова ГПУ) i цiла бригада партiйних працiвникiв (близько 1700 осiб), якi повиннi були цю ситуацiю виправляти. Саме тодi внаслiдок вкрай жорстоких дiй комiсiї Молотова, в українського селянства було вилучено величезну кiлькiсть зерна. Для України пла-нувалось на здачу 360 мiльйонiв пудiв хлiба, з яких вона була спроможна виконати лише 70 вiдсоткiв усього обсягу.
27 грудня 1929 року Сталiн оголосив завдання «лiквiдацiї куркульства як класу». Мiж селянами поширились чутки, що комунiстична партiя та радянський уряд видали постанову про колективiзацiю всiх селянських господарств. Вже в кiнцi 1929 року розпочалась полiтика примусової колективiзацiї, яка мала на метi усуспiльнити всi селянськi господарства, а самих селян на постiйно закрiпити за колгоспами - як ото були прикрiпленi крiпаки до помiщицьких маєткiв сiмнадцять рокiв перед тим.
Голод 1932-33 рокiв був спричинений насильницькою суцiльною колективiзацiєю горезвiсними хлiбозаготiвлями, людиноненависницькою полiтикою розкуркулення, вiдвертим масовим терором тоталiтарного режиму проти селян України. Очевидно одне - голод в Українi виник не внаслiдок стихiйного лиха, а був органiзований штучно.
Мета масової колективiзацiї - це створення декiлькох десяткiв тисяч колгоспiв замiсть 5 мiльйонiв розпорошених селянських господарств, що сприяло б швидкому виконанню хлiбозаготiвлi. Колективiзацiя призвела до рiзкого падiння продуктивностi сiльського господарства. У 1932 роцi площа посiвiв в Українi зменшилась на одну п’яту. План же хлiбозаготiвель був пiднятий на 44 %. В 1932 роцi була прийнята постанова «Про охорону соцiалiстичної власностi», згiдно з якою, за «присвоєння» навiть жменi зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрiлом або концтабором. У засiки держави тодi забирали навiть насiннєвий фонд, не видаючи колгоспникам анi зернини.
В республiцi почався голод. У березнi 1933 року ним була охоплена майже вся Україна. Однак навiть за цих умов значна кiлькiсть зерна йшла на експорт.
Провал продрозкладки 1932 року призвiв до iстотного скорочення централiзованих ресурсiв продовольства. Вiдповiдно зменшилися пайове постачання робiтникiв i службовцiв, хлiбний експорт. Виникнув дефiцит зовнiшньоторговельного балансу, що призвело до появи великої короткострокової (вексельної) заборгованостi iноземним фiрмам за iмпортованi товари. Це загрожувало державним банкрутством.
Конфiсковане зерно пiшло на експорт, щоб сплатити черговi внески валютою за iмпортовану технiку, а також в державну торгiвлю - або нормовану (по картках), або комерцiйну. Цим самим було пом’якшено наслiдки кризи у промисловостi. Село ж на пiвроку, до нового врожаю, залишили напризволяще.
Те, що вiдбулося на Українi у 1933 роцi, не знайшло адекватного висвiтлення в архiвних джерелах. Причина в тому, що генсек наказав ставитися до голодомору як до неiснуючого явища. Голод рiзної iнтенсивностi охопив мало не всю хлiбовиробну смугу країни i не ста-новив таємницi. Документацiя партiйних органiв завжди мала гриф «цiлком таємно». Сталiн насправдi не бажав обговорення проблеми голоду. Воно означало б визнання факту економiчної катастрофи, в яку потрапила країна внаслiдок авантюристичної полiтики «наступу соцiалiзму по всьому фронту». Бiльше того, воно означало б дозвiл оцiнювати рiшення, негласно прийнятi на найвищому рiвнi з метою виходу з катастрофи. А саме цi рiшення й призвели до голодомору.
Очолюване Сталiним партiйно-державне керiвництво змушене було в 1932 р. вiдновити в правах торгiвлю, що стало єдиним нововведенням у взаємовiдносинах мiж мiстом i селом, це був дозвiл торгiвлi для колгоспiв, колгоспникiв та одноосiбникiв за цiнами вiльного ринку. Проте на поточну ситуацiю постанова не вплинула. Адже торгiвля хлiбом дозволялася тiльки пiсля виконання заготiвельного плану, з 15 сiчня 1933 року.
Верховна рада України офiцiйно визнала Голодомор 1932-1933 рокiв - геноцидом українського народу 14 травня 2003 року.
Перейдемо тепер до розгляду того, що може запропонувати демографiчна статистика. Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 388 тис., за переписом 1926 року - 28 926 тис.осiб. За 10 рокiв воно скоротилося на 538 тис.
Якби у 1933 роцi органи загс працювали надiйно, то ми побачили б картину голодомору, не вдаючись до будь-яких розрахункiв. Однак державний облiк руху населення в рiк голодомору порушився.
Все-таки, якщо заходить мова про загибель людей вiд голоду в Українi у 1933 роцi, слiд називати тiльки одну цифру - 3 238 тис. чоловiк. Або, беручи до уваги неточнiсть статистики, цифри в дiапазонi вiд 3 до 3.5 млн. чоловiк.
Історія Чернігівщини сягає своїм корінням сивої давнини. Заселення її території почалося ще за часів палеоліту - близько 100 тис. років тому. Більше двадцяти поселень епохи пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) виявлено дослідниками на території області. А знахідки в селі Мезин Коропського району не мають собі рівних у світовій археології.
У IX ст. завершився процес утворення давньоруської феодальної держави - Київської Русі, до складу якої увійшла й Чернігово-Сіверська земля, де Чернігів за розмірами і значенням серед інших міст поступався лише Києву. У складі Київської Русі вона одержала подальший соціально-економічний розвиток. Головне місце в економіці займало сільське господарство. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Чернігово-Сіверська земля мала розгалужені торгові зв'язки.
Культура Чернігівського князівства відзначалася різноманітністю, багатством і високим рівнем. В основі її розвитку лежала писемність. Чернігів був одним із центрів переписування книг. Наявність письменних людей, а також багатих традицій усної народної творчості обумовили розквіт літератури Київської Русі. Це і літописи ("Повість минулих літ", Іпатіївський літопис"), і літературні пам'ятки ("Життя і ходіння Данила", "Слово о полку Ігоревім").
Історія Чернігово-Сіверщини - це історія боротьби за національну незалежність і соціальну справедливість, за утвердження високих духовних ідеалів народу. З першої половини XIII до середини XIV століття колись могутнє князівство, що сягало своїми землями від Дніпра до верхів ' я Дона, було спустошене і розграбоване татаро-монгольськими ордами. Особливо потерпіла південна і південно-східна частина краю. Скориставшись феодальним дробленням і наслідками вторгнення орд Батия, в середині ХІ V ст. литовські феодали встановили своє панування над Чернігово-Сіверщиною.
Війна Росії з Литвою, що розпочалася за Чернігово-Сіверщину, закінчилася у 1503 році перемир'ям, за яким ці землі потрапили під вплив Російської держави. У ХІV ст. Магдебурзьке право отримали перші українські міста. На Чернігівщині його мали Новгород-Сіверський, Стародуб (з 1620 р.), Чернігів (1623), Ніжин (1625), Батурин (1654), Козелець (1656), Остер (1662), Прилуки (1783). Скасування Магдебурзького права в кінці Х V ІІІ ст. загальмувало розвиток міст Чернігівського краю.
Населення Чернігівщини брало активну участь у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років XVII ст. і національно-визвольній війні українського народу 1648-1657 рр. під проводом Б.Хмельницького. А у 1669 р. містечко Батурин стало резиденцією гетьманів Лівобережної України і її столицею. З початком Північної війни населення Чернігово-Сіверського краю разом з українським народом на чолі з гетьманом Іваном Мазепою зробило спробу звільнитися з-під влади Росії, але безуспішно. Гетьманська столиця Батурин за наказом російського царя Петра І була спалена, а резиденцію гетьманів Лівобережної України перенесено до Глухова. Тут знаходиться збудований на початку ХІХ ст. палац останнього гетьмана України графа Кирила Розумовського, який має велику історичну та культурну цінність. У ХVІІ-ХVІІІ ст. на Чернігівщині створюються архітектурні ансамблі Єлецького Успенського монастиря, Троїцько-Іллінського монастиря (обидва розташовані в Чернігові), Густинського монастиря (Прилуцький район), Пустинно-Рихлівського Миколаївського монастиря (Коропський район), Козелецького Георгіївського монастиря (с. Данівка Козелецького району), Спасо-Преображенського монастиря (м. Новгород-Сіверський). Сіверський край збагатився такими архітектурними пам'ятками як Миколаївський та Благовіщенський собори (обидва - в Ніжині), Спасо-Преображенський собор у Любечі , Миколаївська церква в Прилуках, Успенський собор у Новгороді-Сіверському.
Наприкінці ХVІІІ ст. Чернігівщина була інтегрована до складу Російської імперії. 27 березня 1802р. було утворено Чернігівську губернію. Її 15 повітів поділялися на 187 волостей, де нараховувалося 5780 населених пунктів, у тому числі 19 міст і 49 містечок. У 1897р. у губернії мешкало понад 2,3 млн. осіб. З Чернігівщиною пов'язані імена Т.Г.Шевченка, Пантелеймона Куліша, ряду інших відомих українських культурних діячів, письменників, художників, діячів театру. Чернігівці взяли активну участь у боротьбі проти наполеонівських загарбників. На території губернії було сформовано 6 кінних і 8 піших полків, а також артилерійську команду.
З Чернігівщиною пов'язані імена декабристів, непримиренних борців проти самодержавства, народовольця М.Кибальчича - того самого "невиправного мрійника", котрий перед стратою креслив на стінах тюремної камери проект першого в світі реактивного літального апарата. У 1914 році з початком першої світової війни з Чернігівщини було мобілізовано в армію понад 90 тис. чоловік.
Протягом 1917-1921 років чернігівці брали активну участь у національно-визвольній боротьбі українського народу. Але жодна спроба здобуття незалежності не завершувалася успіхом. Саме на чернігівській землі 29 січня 1918 року відбувся широковідомий в історії визвольних змагань бій під Крутами. Тепер тут встановлено дерев'яний хрест із терновим вінком - пам'ятник полеглим у боях за незалежну Україну.
Величезних втрат зазнала Чернігівщина під час Великої Вітчизняної війни, але змогла піднятися із руїн і відродитися. За виявлені мужність і героїзм 157 уродженців Чернігівщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а льотчику В.Сеньку і партизанському командиру О.Федорову це звання присвоєно двічі. 140,5 тис. чернігівців нагороджено орденами і медалями.
Сьогодні область має індустріально-аграрну структуру господарства. У галузевій структурі промисловості пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна і металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка. Помітну роль відіграють електроенергетика, хімічна та нафтохімічна промисловість. Чернігівщина забезпечує понад 80% загальнодержавного випуску вовняних тканин та шпалер, 30% хімічних волокон і ниток, 20% видобутку нафти.
Чернігівська область єдина в Україні випускає пожежні машини, кордну тканину для виробництва шин, білкову оболонку для харчової промисловості, окремі види обладнання для галузей АПК. Підприємства й організації області поставляють продукцію більш ніж у 60 країн світу.
У галузі сільськогосподарського виробництва її знають як одного з найбільших постачальників картоплі, цукру, збіжжя, продуктів тваринництва. А ще славиться Чернігівський край медом і фруктами, врожайним поліським льоном і знаменитими ніжинськими огірками. Сільське господарство області майже повністю, за винятком олії та рибопродуктів, забезпечує продовольчі потреби населення у сільськогосподарських продуктах, по більшості з них має значні експортні можливості.
Багата Чернігівщина корисними копалинами. Загальнодержавне значення мають запаси високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район) та нафти. Нафтогазоконденсатні родовища зосереджені в Ічнянському, Прилуцькому, Варвинському , Талалаївському районах. Велике промислове значення мають родовища крейди у Новгород-Сіверському районі та цегельної сировини по всій території області.
На Чернігівщині відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільське, Ічнянського району) - унікальне за своїми запасами і лікувальними якостями, у центральній частині поширені джерела мінеральних вод. На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора і фауна, наявність 610 природних заповідних об'єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. В області функціонують 13 санаторіїв і будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки. Але понад усе древній Чернігівський край славиться великою кількістю пам'яток історії та архітектури ХІ-ХІІ ст. і ХVІІ-ХІХ ст. Понад 200 із них мають світове значення і свідчать про видатну роль та місце Чернігівського князівства у формуванні Київської Русі як першої слов'янської держави.
Найбільш цінними пам'ятками домонгольського періоду є унікальні за своїм значенням, віднесені до найвизначніших творінь світового мистецтва, Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.) собори, Антонієві печери та Іллінська церква (ХІ-ХІІ ст.), П'ятницька церква (ХІІ ст.) у Чернігові, Юр'єва божниця (Х ст.) в Острі. Велику культурну цінність мають палацові ансамблі: садиби Тарновських (ХІХ ст.) в с. Качанівка Ічнянського району, Галаганів (XVIII ст.) у с. Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району, садиба П.Румянцева-Задунайського (ХVІІІ) в с. Вишеньки Коропського району.
Землі Чернігівщини - джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури і наукової еліти. Тут народився відомий мореплавець Ю.Лисянський, розпочала свою театральну кар'єру Марія Заньковецька. На берегах Десни, у Сосниці, народився і провів дитячі роки видатний кінорежисер О.Довженко.
Значний внесок у розвиток вітчизняної науки і культури зробили уродженці Чернігівщини: історик і письменник О.Бодянський , скульптор І.Мартос, письменники - В.Забіла, І.Кочерга, П.Тичина, Олекса Десняк, композитори Г.Верьовка, Л.Ревуцький. Понад 300 полотен і малюнків створено на Чернігівщині Т.Шевченком. Тут бував український філософ і поет Г.Сковорода, жили і працювали письменники Л.Глібов, М.Коцюбинський, Марко Вовчок, В.Cамійленко, М.Вербицький.
З нашим краєм пов'язані різні періоди життя конструктора космічних ракет С.Корольова, академіка О.Богомольця, російського історика М.Державіна, письменника М.Гоголя, поета Є.Гребінки. Тут бували О.Пушкін, О.Грибоєдов, Л.Толстой, М.Горький, М.Глінка, П.Чайковський. Древня Сіверська земля є батьківщиною ряду видатних політичних діячів незалежної України.
Із глибини століть, із сивої давнини тягнуться у наше сьогодення незримі ниточки героїчних трудових і культурних традицій, з якими вступила у третє тисячоліття Чернігівщина, без якої не уявити незалежної держави, ім'я якій - Україна. |
