Головна 
 Районна влада 
 Візитівка району 
 Новини  
 Гуманітарна сфера 
 Відпочинок 
 Довідка 
 Сторінки установ і організацій 
 Сторінка депутатів 
Головна
Пошук
Контакти
Мапа сайту

Новини Куликівки

Пошук по сайту


Авторизація

Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
  Забули свій пароль?
  Реєстрація


Головна / news

Ювілей мудрого керівника, господаря, життєлюба

Версія для друку Версія для друку

22.07.2012 

22 липня зустрічає 70-річний ювілей знана на Куликівщині людина М.Д. Глушко. Він народився у селі Вересоч Куликівського району, де пролетіло нелегке босоноге повоєнне дитинство. Перші рядки у трудову біографію вписував, працюючи механізатором після закінчення Ніжинського технікуму механізації, потім був інструктором ДСТ «Колгоспник» і навіть не підозрював, що життєвий шлях увінчається керівними посадами – спочатку начальника управління сільського господарства та продовольства, потім – голови виконкому районної ради, Представника Президента у Куликівському районі, голови Куликівської райдержадміністрації.

Під безпосереднім керівництвом Михайла Дмитровича було досягнуто успіхів у галузі сільського господарства у районі, продовжувалася газифікація населених пунктів, велося дорожнє будівництво, а також будівництво соціальних об’єктів, шкіл, табору «Деснянка». Його вклад у розвиток району – неоціненний. Багаторічна діяльність, неабиякі організаторські здібності, вміння приймати управлінські рішення забезпечили М.Д. Глушку місце серед визнаних, кращих керівників району.

Займаючи високі керівні посади він не втратив своїх кращих рис: простоти, людяності, щирості, відкритості, порядності. І нині з Михайлом Дмитровичем надзвичайно цікаво і приємно спілкуватися.

- Михайле Дмитровичу, розкажіть, будь ласка, про себе.

- Перш за все на світі я вдячний батькам, які народили і виховали мене. У с. Вересоч закінчив школу, потім Ніжинський технікум механізації. Рік працював трактористом у колгоспі, потім очолював добровільне спортивне товариство «Колгоспник». Молодим я захоплювався спортом, брав участь у багатьох змаганнях з футболу, волейболу та легкої атлетики, мав І розряд. Навіть на випускному у школі не був, бо був на змаганнях. Потім служив у армії.

Збулася мрія вступити до Білоцерківського сільськогосподарського інституту на агрономічний факультет. Тут зустрів свою долю. Люба навчалася на зоотехніка. На ІІІ курсі ми поєднали долі. З дружиною мені дуже поталанило. Ми обоє по закінченню вузу отримали червоні дипломи, я був єдиним на курс ленінським стипендіатом.

Трохи набував досвіду роботи на Черкащині, а потім пощастило повернутися на батьківщину, про що я мріяв. Із січня 1976 року працював головним агрономом в управлінні сільського господарства, потім очолив його. Як аграрнику набиратися досвіду мені допомагало спілкування з керівниками колгоспів П.І. Ревком із Виблів, В.А. Степаненком із Хибалівки, А.Ф. Лісовенком зі Смолянки, І.Ф. Петренко із Кладьківки. Надзвичайно вдячний їм за науку. І як мені приємно, що в районі сформувалася вже ціла плеяда досвідчених сільгоспкерівників. Це І.М. Безпалий, В.М. Дзюба, Н.В. Клочок, А.М. Тищенко. Не можу при нагоді не висловити захоплення В.В. Трушем, головою СФГ «Колос», який починав з обробітку 30 гектарів, а тепер порає 7000 га землі. За такими потужними сільгоспвиробниками – майбутнє.

- Ви продовжували формуватися далі, як керівник?

- Так. Взагалі-то Куликівському району я віддав 26 років. Працював головою виконкому районної ради, потім був представником Президента у Куликівському районі. На цю високу посаду був призначений на другий рік після проголошення Незалежності нашої держави, потім довелося бути головою райдержадміністрації. Це були нелегкі перші роки становлення держави. Але ми будувалися, газифікувалися, розвивали сільське господарство і промисловість, підтримували у належному стані комунальне господарство.

І тут хочу згадати добрим словом моїх мудрих наставників С.С. Євтушенко, В.А. Баранова, І.Г. Рибалка, Л.О. Повозника. Вдячний за співпрацю всім колегам і всім простим людям, з якими я охоче спілкувався. Це підтримувало, допомагало мені у прийнятті виважених рішень.

- Сім’я завжди була для Вас надійним тилом?

- Безперечно. Доля подарувала мені прекрасну жінку Любов Лаврентіївну, з якою ми йдемо поруч уже 45 років. Вона завжди мене підтримувала і стримувала, говорила: «Михайле, не гарячкуй. Постав себе на місце людини, яка до тебе звернулася і про щось просить, а потім приймай рішення», саме так я і діяв у багатьох ситуаціях. Тому мені не соромно дивитися людям у вічі, і сьогодні охоче спілкуюся при нагоді з земляками, і відчуваю їхню симпатію і повагу. Це дуже приємно.

Коли у 2002 році пішов з керівної посади працював на посаді спеціаліста відділу земельних ресурсів, а також на льонозаводі.

У мене – хороші діти. Син Володимир працює в органах безпеки, донька Олена – інженером на пивзаводі «Десна». Вони подарували чудових онуків. Старший Саша у цьому році закінчив школу, отримав високий бал на державній підсумковій атестації: по математиці – 196, фізиці – 178, українській мові – 176. Внучці Юлі – 11-й рік, а Анєчці, найбільшій нашій радості незабаром виповниться 4. Зараз ми мешкаємо у Чернігові. Але на землі працюємо, є дачна ділянка 6 соток.

Я переконаний, не ржавіє істина «Міцна сім’я – міцна держава». Це стосується і району. І я радий, що у моєму рідному районі панує стабільність, надійна влада і керівництво – саме це є запорукою подальшого розвитку.

- Що ще допомагало Вам у вашій нелегкій діяльності на протязі багатьох років?

- Віра в Бога. До церкви я ходив навіть у комуністичні часи, коли це суворо заборонялося, дітей своїх хрестив. Це повинно бути в душі у кожного, виховуватися змалку. Тоді виростимо здорове у моральному відношенні покоління – майбутнє держави. Всім бажаю здоров’я, щастя, оптимізму і невичерпної наснаги на благо рідної Вітчизни.

Ми попросили сказати кілька слів про ювіляра тих, з ким він був добре знайомий, досить довго працював:

В.М. Казимір, с.Вересоч:

Ми виросли з Михайлом Дмитровичем на одній вулиці, сусіди, разом ходили до школи. Ще в юні роки він брав активну участь у художній самодіяльності, був комсольським активістом, любив спорт. Мав високий зріст, був капітаном волейбольної команди спочатку Вересочі, потім – району, очолював і футбольну команду. За його участі команда Вересочі стала чемпіоном області з легкої атлетики. Мав чудовий характер, ні з ким не конфліктував, був ініціативний, енергійний.

Коли після армії нарешті вступив до Білоцерківського сільськогосподарського інституту, не забував рідне село. Під час канікул виступав на змаганнях за своє село і район. А на Черкащині, де працював після вузу, за успіхи у праці був нагороджений орденом Трудового Червоного прапора. Ми завжди дружили і спілкувалися до його виїзду в м. Чернігів. Ставши керівником високого рангу, ніколи не зазнавався, був таким же простим і щирим, як і у роки незабутньої молодості.

Л.О. Повозник, смт. Куликівка:

- Я багато років працював з ним поруч, був секретарем райвиконкому, коли його обрали головою. Дуже добре знаю Михайла Дмитровича як людину енергійну, активну, дуже ініціативну і разом з тим досить вимогливу до себе і до підлеглих. Він мав неабиякий організаторський талант, умів і любив спілкуватися як з простими людьми, так і з тими, хто стояв набагато вище його по службі. Завжди підтримував дружні зв’язки з нашим земляком, Прем’єр-Міністром України В.А. Масолом, по багатьох питаннях щодо газифікації, будівництва звертався за допомогою до нього і отримував її.

Слід після себе залишив добрий, бо дбав і про дорожнє будівництво, про освіту, культуру, а також про комунальне господарство. Одного разу повіз мене у Салтикову Дівицю до Десни і каже: «Бачиш, тут будують бази, скоро буде ніде яблуку впасти, треба нам ось там піонертабір звести». Багато зусиль доклав, щоб побудувати «Деснянку». А зона відпочинку у Куликівці, ставок Сільський, вірніше тепер два великих ставки, теж далася нелегкими зусиллями, але ж вона є, а була на тому місці непримітна, запущена водойма.

Він дуже вболівав і я, впевнений, вболіває за свій район. Його поважали за людяність і зараз поважають. Якщо у чомусь був неправий або перегнув палку, не соромився вибачитися. Мої найщиріші вітання ювіляру! З роси й води Вам, Дмитровичу!

Є.П. Мартинюк:

Є суспільство, а у ньому – особистоті, лідери, саме таким є і Михайло Дмитрович. Він займав високі посадові щаблі, і до цих пір лишився прикладом сумлінного виконання посадових обов’язків. Перш за все, він був господарем району, не боявся приймати будь-які рішення, підписувати папери, що було іноді ризиком для нього, як керівника, зате приносило велику користь району. Не рахуючись з робочим і особистим часом, у будь-яку хвилину дня і ночі міг сісти у автомобіль і разом з групою керівників виїхати на фабрику чи завод України, Росії чи Білорусії, щоб допомогти розв’язати проблеми підприємств і організацій району.

Його знали і знають у Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Харцизьку, Маріуполі, Одесі та інших містах. Після таких поїздок у район не вагонами, а ешелонами йшли необхідні товари, з металургійного заводу ім.Ілліча, наприклад, тисячі тонн шлаку, і до цих пір багато вулиць сіл покриті цим шлаком. Особисті якості Дмитровича поважали перші особи держави В.А. Масол і Л.Д. Кучма та ін. Ці люди приймали нас особисто і допомагали у розв’язанні багатьох питань, просто це не афішувалося тоді.

Він – справжній друг. Я думаю, зі мною погодяться багато керівників, що з ним працювали. Не дивлячись на високу посаду, до нього можна було просто підійти, поділитися позитивами і негараздами і отримати поради, допомогу у вирішенні проблем. Він нами не просто керував, він завжди був у курсі всіх справ підприємств і організацій. А траплялося за огріхи так відчитає, що не поздоровиться. Та його не боялися, а поважали. Бо через півгодини він міг приїхати на підприємство і сказати: «Ну що, отримав? Давай працювати разом…» Він умів керувати. Ми і зараз підтримуємо дружні стосунки, часто згадуємо минуле. Зі знаменною датою, Михайле Дмитровичу! Бажаю не хворіти, не старіти, жити насиченим, цікавим життям до 100 років!

Повернення до списку новин

 





       
© КУЛИКІВСЬКА РАЙОННА РАДА, 2014