Головна 
 Районна влада 
 Візитівка району 
 Новини  
 Гуманітарна сфера 
 Відпочинок 
 Довідка 
 Сторінки установ і організацій 
 Сторінка депутатів 
Головна
Пошук
Контакти
Мапа сайту

Новини Куликівки

Пошук по сайту


Авторизація

Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
  Забули свій пароль?
  Реєстрація


Головна / news

До 90 - річчя Куликівського району

Версія для друку Версія для друку

15.01.2013 

Талантами славиться наша земля, і це не просто красиві слова, а істина, яка підтверджена багато разів. І сьогодні є чудова нагода розповісти про незвичайну людину, яка своїм талантом прославляє інших, торує шлях до пізнання рідного краю, глибин його історії, людину, яка, напевно, від Всевишнього отримала завдання, велику місію і велике право - віднаходити і доносити до людей ті перлини краєзнавства, які роблять нас господарями на нашій землі, куликівчанами-краянами, носіями своїх родових рис, зодчими своєї культури і побуту.

Саме завдяки працьовитості, наполегливості талановитого краєзнавця– самоучки, людини, яка вже кілька років ретельно досліджує історію і сьогодення рідного краю Людмили Анатоліївни Богданової ми маємо можливість черпати знання із життєдайного краєзнавчого джерела – її книги, тепер відкритої для всіх нас.

Хто особисто знає цю жінку, впевнена, цілком зі мною погодиться, що вона дивовижна, надзвичайно талановита і щиро закохана в українське Полісся, у свій рідний край, у дорогих серцю земляків. І хочеться жити, вірити у чисте і прекрасне, коли знаєш, що у сьогоднішньому божевільному світі, де проста любов до ближнього часто затьмарюється егоїстичними поглядами на людину і світ, ще є такий острівець духовності, де ні на мить не згасає щира і чиста любов до людей. Чесно кажучи, я не знаю більш нікого, хто так любить і поважає людей, своїх земляків, усіх без винятку, виносячи на перший план їхні найкращі риси. Це теж неймовірний талант – бачити у людині тільки прекрасне і щиро вірити у це прекрасне. Вона у це вірить і цим живе.

Від витоків до першої книги

Народилася Людмила Богданова (тоді Клименко) у Чернігові, а все дитинство і юність пройшли у мальовничому придеснянському селі Ковчин Куликівського району. Господь обдарував її талантом - дав творчу натуру та любов до рідної мови і своїх дорогих земляків. Ще з раннього дитинства дівчина плекала мрію стати журналістом, а її юнкорські замітки частенько друкувалися в районній газеті. Однак, за волею долі Людмила стала медиком і присвятила цій справі більше тридцяти років свого життя. Свою любов до людей, щире і добре серце вона віддала своїй професії, яку цінує з першого ж дня своєї роботи. Про ці дві частинки свого єства Людмила Анатоліївна говорить з особливим трепетом :

- Медицина – то моє життя, а література і поезія – та його частина, яка зігріває мою душу і серце.

У 2005 - 2007 роках Людмила Богданова відвідувала обласну літературну студію, якою керував С.П.Реп’ях. Нині вона є членом літературної світлиці „Стежина” при Куликівській центральній районній бібліотеці, засідання якої проводить І.М.Клунко, любить читати поезію і прозу наших земляків. Але оживає її душа і радіє серце, коли сама береться за перо, коли свої думки і помисли виливає у віршовану форму, і коли рука виводить рядки, сповнені любові до рідного краю та дорогих серцю людей.

Ось так і народилася її книга „До тебе човником пливу” – перший нарис про історію і сьогодення її рідного села Ковчин. Цей твір справді є унікальним. Уродженець Ковчина, народний депутат України третього скликання, нині покійний М.Н.Туш у своїй передмові до книги написав: „Вона присвячена дорогим землякам, видатним, шанованим, прекрасним людям, які віками серце до серця йдуть поряд. А золоті, коштовні скарби історії села, рідної землі, які доньки й сини надбали за віки й зберегли в пам’яті своїй, сьогодні виросли на сторінках, проросли любов’ю, святим словом, добрим та щирим.”

Її книга – плід величезної копіткої праці, спілкування з багатьма людьми, роботи в архівах, з безліччю документів, фотографій, листування з далекими земляками, життєві історії. І все це, творчо обрамоване талановитою рукою, безцінними скарбами лягло на сторінки її книги.

І знову колишеться її кленовий човник, і знову оживає її золоте перо

Сьогодні ця жінка невимовно щаслива з того, що має можливість продовжувати свою роботу. Зворушена підтримкою іменитого земляка Віктора Труша, на його прохання Людмила Анатоліївна з величезним натхненням взялася за написання нової книги - історичного часопису про Салтикову Дівицю, що теж омивається водами красуні Десни і розташована на мальовничих землях Куликівського краю. Тож її кленовий човник все колишеться на хвилях від берега до берега, її золоте перо продовжує писати мудрі життєві оповіді про простих, добрих і щирих своїх земляків, її думки і помисли у простих селянських хатинах, з глибокого джерела черпають дорогоцінні знання про минуле і сьогодення рідного краю.

Очі цієї жінки сяють добром і мудрістю, а прості та водночас щирі слова зворушують до глибини душі:

- Ви знаєте, коли я писала про Ковчин, то чомусь більше пов’язувала його місцевість з річечкою Убідь, аніж з красунею Десною, хоча Ковчин – село придеснянське. Потім сама навіть не розуміла, чому так вийшло. А тепер усе стало на свої місця. Я навіть впевнена, що так сталося по велінню Божому. Бо тоді я навіть і не планувала писати про Салтикову Дівицю. А розповідати саме про це село без Десни аж ніяк не можна. Вона – його найголовніша життєдайна артерія, круг неї – все життя дівичан, та і Десна тут по – особливому виграє своїми дивовижними барвами і красою. Повірте мені, я так захопилась цією роботою, що просто нею живу. А дівичани, які це люди! Таких добрих і привітних не зустрінеш більше ніде. Я щиро закохалась у це село і його прекрасних жителів. Із багатьма я вже спілкувалась. Буває і не один раз доводиться приходити до хати, щоб прослухати розповіді, щось записати, попросити якісь фотографії. А зустрічають, як рідну. Я їм дуже вдячна за це.

Людмила Анатоліївна часто буває в архівах Чернігова та Києва, планує звернутися до польських першоджерел, бо є і таке коріння у Салтиково Дівицької землі.

- Роботи дуже багато, бо село має глибоку і славетну історію, доводиться заглиблюватись і в документи ХVІІІ - ХVІІ століть і навіть глибше. Тож навчилася і письмо колишнє розбирати, а щоб час не гаяти, сиджу в архівах до самого їх закриття. Переписую цілі списки з іменами та прізвищами тодішніх жителів села, адже людям буде цікаво віднайти імена своїх пращурів, прослідкувати свої родові корені. Знайшла цікаві факти про місцеві церковні споруди, про колишніх поміщиків та їхні маєтки і ще багато чого.

Людмила Анатоліївна показує зразки документів, написаних чудернацькими літерами, які колись виводили чиновники та писарі. І справді, людині, не посвяченій в усі тонкощі древнього письма тут не розібратися. А вона з наполегливістю дочитується до кожної літери, до кожного значка, щоб, не дай Боже, не вкралася якась помилка. Жінка справді цим живе і щаслива з того, що нарешті займається улюбленою справою. І дарма, що вже навіть не тільки одну, а і другу кімнату вдома доводиться займати матеріалами до книги, дарма, що зовсім мало спить і майже увесь час приділяє улюбленій справі, все це – її життя. Її треба лише зрозуміти, бо таких людей зовсім мало і народжуються вони саме для певної високої мети – нести у світ свою любов. І робить вона це так, як уміє – через художнє слово, через тяжку і копітку працю задля пошуку і збереження коштовних скарбів історії рідної землі.

Підтримують Людмилу Анатоліївну в усіх починаннях її чоловік Віктор Семенович та донька Ірина – красуня і розумниця, мамина гордість, щастя і надія. Ірина Вікторівна нині живе в містечку Гостомель, що на Київщині, працює в Києві у Державній пенітенціарній службі, а коли гостює в Куликівці, для матері – найбільша радість.

Багато хто знає, яка Людмила Анатоліївна чудова господиня. За її рецептом уже кілька років я мариную болгарський перець з часником та зеленню - пальчики оближеш, така смакота. А які квіти у неї ростуть - пишні та гарні. А ще улюблене її заняття – в’язання гачком, вишивання. Неодноразово виставки її рукотворних шедеврів милували око читачів районної бібліотеки, експонувались її вироби і під час святкування куликівських обжинок та на інших заходах. Неймовірні узори, тонка робота, дивовижні поєднання кольорів – усі її роботи талановиті і неперевершені.

Так і хочеться спитати, де вона бере час на все це. Та, мабуть, не варто. Таким людям і Бог у поміч, бо таких треба підтримувати - вони чисті душею і помислами. А віра в Бога і людей дає їм силу та наснагу до всього земного і прекрасного.

Днями Людмила Анатоліївна святкувала свою ювілейну дату. З цим святом її привітало стільки людей, що й уявити важко. Тож і від нас добра вам і наснаги, шановна ювілярко, міцного здоров’я і творчої іскри на довгі роки. Живіть, пишіть і працюйте з Божою поміччю, і все у вас вийде, бо ви того варті.

Повернення до списку новин

 





       
© КУЛИКІВСЬКА РАЙОННА РАДА, 2014