Головна 
 Районна влада 
 Візитівка району 
 Новини  
 Гуманітарна сфера 
 Відпочинок 
 Довідка 
 Сторінки установ і організацій 
 Сторінка депутатів 
Головна
Пошук
Контакти
Мапа сайту

Новини Куликівки

Пошук по сайту


Авторизація

Запам'ятати мене на цьому комп'ютері
  Забули свій пароль?
  Реєстрація


Головна / news

До 90-річчя Куликівського району

Версія для друку Версія для друку

28.12.2012 

Державний діяч і мудрий політик, душевна людина, дбайливий господар. Таким його знають жителі Куликівщини.

Віталій Андрійович Масол – визначний український політик, державний діяч. Після закінчення у 1951 році Київського політехнічного інституту 21 рік працював на Ново-Краматорському машинобудівному заводі, пройшов шлях від помічника майстра до директора заводу. З 1972 року- заступник, потім Голова Державного планового комітету, з липня 1987 по листопад 1990 років - Голова Ради Міністрів УРСР. Депутат Верховної Ради Української РСР ( 1976-1990 роки). Депутат Верховної Ради СРСР (1979-1991 р.р.), Народний депутат України (1990 -1998 р.р.). Прем’єр-Міністр України ( 1994-1995 р.р.).

Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, Ярослава Мудрого ІУ та У ступенів.

Незважаючи на те, що по життю професійне становлення Віталія Андрійовича впродовж багатьох років тривало що називається у гущі промислово-будівельної галузі, він залишався людиною від землі. Займаючи високі державні щаблі, завжди пам’ятав, звідки він родом. Не тільки не забував про своє коріння, а єдністю слова і діла дбав про свою малу батьківщину, про місця, де пролетіло його незабутнє дитинство, у тому числі і про Куликівщину, жителі якої знають і пам’ятають про добрі справи В.А.Масола, про те, як активно він сприяв вирішенню багатьох проблем, які турбували як керівників, так і населення району.

Пригадує Михайло Дмитрович Глушко, який довгий час був очільником району, займав посади голови виконкому районної ради, Представника Президента у Куликівському районі:

- Я добре знав і знаю цю мудру людину. Навіть зараз іноді спілкуємося по телефону, а тоді, коли я займав керівні посади у районі, доводилося досить часто звертатися до Віталія Андрійовича за допомогою і підтримкою, бувало, що й за порадою. Він ні в чому ніколи не відмовляв. Завжди проявляв поміркованість, виваженість, толерантність до вирішення нагальних народногосподарських проблем. З його допомогою побудували у С-Дівиці чудову загально-освітню школу, наступного року газифікували її і почали газифікацію села. Проклали дорогу від Смолянки до Олишівки, а то проїхати не можна було, потопала у багнюці, а також по самій Смолянці. Допомагав він, коли був депутатом із будівництвом Орлівської, добудовою Виблівської дільничних лікарень. А допомогу В.А.Масола в газифікації району важко переоцінити. Газифікували тоді Орлівку, Вересоч, Жуківку, інші населені пункти. Знову ж Куликівка з водою - завдяки Віталію Андрійовичу, через Кабмін допоміг зробити проект не на одну, а одразу на дві свердловини. І ставки у центрі селища розчистили, з’явилася на місці неприглядного болітця чудова зона відпочинку. Багато він допомагав турклубу «Вогнище». І.М.Клейнер завжди знаходив із ним спільну мову. А табір відпочинку «Деснянка» ! Навіть токарний верстат у Горбовому з портретом В.А.Масола. На ньому, мабуть, і зараз працює Петро Кот.

У складні для нашого сільського господарства часи, коли колгоспи ледве трималися на плаву, Віталій Андрійович не раз виділяв для земляків з резервного фонду Кабміну жито, яке ми продавали і отримували кошти на придбання пального для проведення посівної. Він був справжнім керівником, професіоналом найвищого ґатунку, якому було притаманне широкомасштабне мислення, бачення перспектив і шляхів подолання труднощів. І разом з тим - простим, скромним чоловіком. Нинішнім державним діячам треба повчитися у нього, як завойовувати авторитет у народу, бути добрим, дбайливим господарем у повному розумінні цього слова.

Ще знаю, що батько В.А.Масола був директором у Куликівській, потім у С-Дівицькій школах, мама – вчителькою у складні тридцяті роки. Зі спогадів однокласників Віталія знаю, що він частував їх маминими пиріжками, а мама взагалі підгодовувала голодних дітей…

Леонід Олександрович Повозник, смт. Куликівка:

- Разом з батьками, які були вчителями, у дитинстві В.А. Масол жив на Куликівщині, але не забув про цей період, а виконував наказ батька побудувати школи у селах, де він працював.

Я був позаштатним помічником-консультантом депутата В.А.Масола, завжди супроводжував його у поїздках по району. Пам’ятаю, ми приїхали в С-Дівицю. Період був складний. Всюди розвал. Звичайно хотілося, щоб люди подякували Прем’єр-Міністру за те, що завдяки йому в селі з’явилася красуня-школа. А вийшло навпаки: один виходець із села почав різко критикувати діяльність уряду, кричав, не давав нікому слова сказати. В.А.Масол сприймав усе дуже спокійно. І просто вражав мене завжди своєю витримкою, коректністю, людяністю, простотою. Якби тепер усі керівники високого рангу були такими, більше порядку було б. Потім він захотів побачити, чи стоїть на місці лавка, куди батьки його часто посилали за гасом і попрямував туди, а там такі бу’ряни. Він навіть виду не подав. У Дрімайлівці обідали у колгоспній їдальні. Був дуже задоволений, щиро дякував. Умів і любив спілкуватися з простими людьми.

А про його батька Андрія Дмитровича в С-Дівиці ходила ціла легенда. Як їздив до Криму і привіз звідти валізу яблук, кожен учень школи отримав взимку вітамінний гостинчик.

І нарешті авторці цих рядків вдалося поспілкувати по телефону з самим Віталієм Андрійовичем Масолом, який мешкає в столиці України – Києві. На другому кінці телефонної лінії слухавку одразу взяли, і приємний чоловічий голос дав зрозуміти, що я потрапила за адресою, приязно і просто погодився згадати роки дитинства і Куликівщину, надзвичайно чемно і неочікувано завдячуючи мені за цей дзвінок:

- Я народився 14 листопада 1928 року у селі Олишівка. Батько з 1932 по 1936 рік працював директором Куликівської школи, потім – з 1936 по 1941 рік – Салтиково-Дівицької. Мама Лідія Григорівна була вчителькою математики. Краще пам’ятаю дівицький період. Ми жили неподалік школи, хата стояла поруч з нинішнім сирцехом. Її вже знесли. Був великий сад, поряд – кінний завод, тютюновий цех. Ми тримали корову, курей. Однокласники мої були звичайні сільські діти, ми хотіли навчатися, бігали купатися в Десні або у її заплаві. Батько заповідав мені побудувати школи там, де він директорував: у Острі, Олишівці, Куликівці, С-Дівиці. Я виконав його бажання. Правда, у Куликівці школа вже була, будувати не довелося. Але в той час робилося для району багато, хвалитися не хочу, хай люди скажуть. За проханням моїх виборців, жителів району, я потурбувався про зведення моста через Десну, бо тоді доводилося багато об’їжджати по дорозі до Чернігова. Чистили ми і річку Стрижень, дуже хотів, щоб вона була екологічно чистою. Не все встиглося зробити для людей, не вистачило років п’ять…

На Куликівщині буваю майже щороку. У Горбовому ми купуємо картоплю, а у Куликівці – фермерські ковбаси, смачні, чудові, більш натуральні, таких у Києві не знайдеш…

На цьому наш діалог закінчився. І я не встигла від імені колективу редакції подякувати за редакційну автівку, яка з’явилася у 1990 році після звернення колишнього редактора Івана Кукси до Віталія Масола під час його візиту в- наш район і є донині єдиним транспортом, так необхідним для журналістів. Тож спасибі, шановний, і здоров’я Вам на многії літа, успіхів у Вашій громадській діяльності!

Повернення до списку новин

 





       
© КУЛИКІВСЬКА РАЙОННА РАДА, 2014