Головна

Історична довідка

Версія для друку

До 85-річчя створення району Нариси з історії сіл Куликівського району Володимир БАКЛАН, с.Горбово Як козакам, так i посполитим людям (селянам) дозволялося на хрестини i на весiлля «выкурыти себi кадку одну и другую горiлки» або купити на сторонi, де хто хоче, кварт 100 чи 50, але не менше, тiльки щоб та купiвля вiдбувалась за вiдомом i з дозволу тих людей, якi будуть тiєю орендою завiдувати. Якщо ж хтось хотiв би обiйтись на весiлля або хрестини «меншым частованем» нiж 50-100 кварт, то той мав би купувати горiлку в орендових шинках, але за меншою цiною i правдивою квартою, а не так, як на роздрiб продається. Медом, пивом i брагою дозволялося торгувати вiльно всiм, як козакам, так i посполитим без всякого вимагання за це податку. Порушникам умов оренди (хто буде без дозволу торгувати, не сплачуючи податку) гетьман погрожував втратою худоби. Єлецький монастир (намiсник монастиря отець Iпполит i монастирська «братiя») заплатив за оренди до вiйськового скарбу «грошей золотих чтыриста». Про те, як пiклувався гетьман Мазепа за монастирським майном свiдчить унiверсал - наказ вiд 12 (1) травня 1705 року, яким мешканцям с.Хибалiвка заборонялося ловити рибу у Лазницькому озерi (зараз Лазнище), власностi Свято-Преображенського Максакiвського монастиря (озеро перейшло у власність монастиря пiсля смертi Лаврентiя Касперовича, якому воно належало до цього). Мазепа затверджував за монастирем озеро з островом, з лугом i сiнокосами. Дисонансом звучить лист генерального писаря Пилипа Орлика вiд 13 сiчня 1707 до Салтиково-Дiвицького сотника, у якому передано делiкатне доручення Iвана Мазепи. Гетьман наказував насильно стягнути кошти з пiдданих архiмандрита Єлецького монастиря на користь Дiвицi. Орлик зазначав, що в разi скарги архiмандрита гетьмановi, той нiчого не досягне. Маємо ще одного листа, написаного I.Мазепою, який опосередковано стосується нашого краю. Це лист вiд 19 жовтня 1708 року Коронному мечнику Речi Посполитої, написаний з табору пiд Салтиковою Дiвицею, в якому Мазепа повiдомив, що за наказом Петра I вирушає з вiйськом за Десну проти шведiв. Насправдi ж, як ми знаємо, вiн поспiшав туди для переходу на бiк шведського короля Карла ХII. Деякi данi про населенi пункти сучасного Куликiвського району на початку ХVIII ст. мiстяться в «Генеральном следствии о маєтностях Черниговского полка 1729-1730 годов», що проводилось 1726 року: у Горбовi 57 дворiв належали Єлецькому монастирю (Старожилiв розпитували, кому вони належали ранiше. Вони вiдповiли, що з давнiх часiв, скiльки пам’ятають, були у володiннi цього монастиря, а перед цим на який уряд належали i хто їми володiв - не пам’ятають). У Виблях у володiннi синiв колишнього чернiгiвського полковника Павла Полуботка - Андрiя i Якова було 44 двори. На цей час в Чернiгiвському полку було 358 маєткiв з 10681 двором посполитих. Приватним особам належало 252 маєтки (70 % вiд загальної кiлькостi) з 7242 дворами з них (67 % всiх дворiв). 70 маєткiв (19 %) з 2025 дворами (19 %) належали монастирям. Державнi землi складали 11 % вiд всiх дворiв i 14 % всiх маєткiв на територiї полку. У першiй половинi ХVIII ст. села Куликiвського району входили до: Виблiвської сотнi Чернiгiвського полку (Виблi, Горбiв, Орлiвка, Грабiвка, Вершинова Муравiйка, Бакланова Муравiйка (останнє з 1721 року)); Салтиково-Дiвицької сотнi Нiжинського полку (С.Дiвиця, Ковчин, Жукiвка, Куликiвка, Хибалiвка, Кладькiвка, Вере-соч, Дроздiвка, Дрiмайлiвка); Олишiвської сотнi Київського полку (Смолянка). Виблiвському сотнику Степану Васильовичу Шубi 1661 року царем Олексiєм Михайловичем були пожалуванi села Орлiвка, Грабiвка, В.Муравiйка, Виблi. 1668 року вiн став священиком Воскресенської церкви в Чернiговi. Вiдповiдно до унiверсалу вiд 13 сiчня 1668 року маєтностi залишались за ним. Права на володiння ними затверджувались за священиком i Царською грамотою 1675 року. Сестра Степана Шуби Марiя була дружиною чернiгiвського полковника Василя Дунiна-Борковського (пiд 1668 роком теж згадується як сотник вибельський). Виблiвським сотником був i син Степана Шуби - Семен Степанович, пiд командуванням якого козаки сотнi брали участь у вiйнi проти туркiв пiд Чигирином у серпнi 1677 року. Коштом Семена Шуби у Виблях було збудовано теплий кам’яний храм на честь св. Миколая (ще в першiй половинi ХVII ст. на цьому мiсцi стояла дерев’яна церква, яка двiчi горiла вiд блискавки). Брат Семена Шуби Степан був бунчуковим товаришем чернiгiвського полковника, як згодом i iншi нащадки Шуб - Петро i Михайло. У другiй половинi ХVII ст. виблiвськими сотниками були Якiв Близниченко (1672), Юхим Лобко (1679-1682-7) та Олександр Лобко. У ХVIII ст. - Василь Устимович (1701), Василь Iванович Томара (1704-1716-7), Iван Михайлович Михайловський (1721), Микола Iванович Тризна (1728.27.01-1748.30.06-1769.06.10), Петро Андрiйович Тризна (1771. 10.04-1782.29.06). Микола Iванович Тризна був бунчуковим товаришем i помер у вiцi 82-х рокiв 22 сiчня 1776 року. Син його, Андрiй, служив полковим обозним, а 8 жовтня 1781 року очолив Верхню Розправу Чернiгiвського намiсництва. Протягом 1746-1760-го рокiв у Виблях було збудовано дерев’яну Троїцьку церкву (знаходилась трохи пiвденнiше сучасної). На дзвонi, який важив 20 пудiв, були викарбованi слова: «Зроблено в село Виблi до храму св. Трiйцi старанням сотника вибельського Андрiя Тризни i коштом всiх парафiян 1761 року квiтня 25 дня». Нариси з історії сіл Куликівського району Володимир БАКЛАН, с.Горбово Проте вiйна з Польщею продовжувалась. На бажання росiйського уряду Хмельницький вислав на Бiлорусь i Литву 18 тис. козакiв Чернiгiвського, Нiжинського i Стародубського полкiв пiд командуванням нiжинського полковника I.Золотаренка. У липнi 1654 року вони починають облогу найсильнiшої фортецi Гомеля i пiсля кiлькох тижнiв облоги здобувають її, а також Чичерськ та Новий Бихiв. Також починають облогу Старого Бихова. Полки перебувають зиму в Бiлорусi, а в червнi 1655 року вирушають у напрямi на Вiльно i спiльно з росiйськими вiйськами здобувають столицю Великого князiвства Литовського. (І.Золотаренко помер вiд рани, яку отримав при облозi Старого Бихова. Пiд час його похорону у Корсунi у груднi 1655 року сталась пожежа у церквi i заживо згорiло 430 людей. Брат Iвана Золотаренка Василь спорудив у Нiжинi на честь загиблих Миколаївський собор (найстарiший в Нiжинi). Шляхтi, яка приймала участь у вiйнi на боцi козакiв, гетьман, як правило, повертав її маєтки. Унiверсали Хмельницького 1656-1657 рр. на право володiння маєтками здебiльшого стосувались української шляхти Чернiгiвщини i Стародубщини. Так, у травнi 1657 року, "маючи ми особливий вигляд на Павла Ярмултовського i зичливость его в подданю нам фортеци биховской", гетьман повернув йому с.Вербичi i 6 волок та млин у селi Горбовi. Збiльшував свої земельнi володiння i мiський патрицiат. Так нiжинський писар 1666 року володiв Хибалiвкою. IV. 2. Друга половина ХVIII столiття Яскравою сторiнкою в iсторiї нашого краю стала оборона Салтикової Дiвицi пiд час останньої спроби Польщi повернути собi Лiвобережну Україну. Восени 1663 року польський король Ян Казимiр разом з правобережним гетьманом Павлом Тетерею та кримським ханом Махмет-Гiреєм рушили на Лiвобережжя. Басань, Кобижчу, Козелець здались на милiсть короля. 6 грудня спробували чинити опiр козаки й мiщани Остра, але змушенi були наступного дня скласти зброю. Польський полководець Стефан Чарнецький зайняв Носiвку, а козаки Iвана Богна пiсля бою - Монастирище. На початку третьої декади грудня 1663 року король наказав на середину сiчня всiм вiйськам зiбратись бiля Новгорода-Сiверського. Сам же, пiсля вiдпочинку в Острi, де вiн ждав литовцiв, вирушив до Олишiвки. Звiдти попрямував до С.Дiвицi - "великого й людного мiста". 4 сiчня 1664 року дiвичани вiдхилили пропозицiю здатись. Мiстечко з трьох бокiв захищала рiчка, з четвертого були палiсад i земляний вал, до якого прилягав замок з дерев'яною огорожею - частоколом. Пiсля сильного гарматного обстрiлу 7 сiчня почався штурм, який дiвичани на чолi з сотником Трикачем вiдбили. Наступного дня мiсто i замок впали. Розлюченi великими втратами (2 полковники, 4 пiдполковники, 1 ма-йор, чимало капiтанiв i бiльше 300 жовнiрiв), переможцi винищили козакiв i мiщан, а мiсто спалили. Деякi вiдомостi про господарство селян краю пiсля походу Яна Казимiра мiстять Переписнi книги 1666 року, складенi за гетьмана Iвана Брюховецького. Є в Переписних книгах данi по селам Куликiвка (Кликовка), Дроздiвка, Смолянка. Назви сiл та iмена жителiв спотворенi росiйськими перепищиками, якi проводили перепис. Ось iмена жителiв названих сiл (так як вони написанi в документi): Єрошка, Лазорка, Iвашко Бабарыка, Мануйликь, Харка, Гараско, Тараска Носар, Сергушка, Сенка, Ромашко Буенко, Миско, Маленкого, Федка, Симошка, Еремка Шадкого (прізвищ тоді ще не було, а, як правило, писали так, як прозивали в селі). Гадаю, слід повністю навести дані про села нашого району, згадані в Переписних книгах 1666 року. Щедрі люди пісні і поля В них повік українська земля І святиться твоє хай ім'я, Куликівщино, рідна моя 3 часу проголошення незалежності України постає питання: Хто ми? Чийого роду? Якого батька ми діти? Повна історія України ще не написана. Багато архівних матеріалів чекають своїх дослідників. На жаль, знаходяться вони далеко від нас: в Москві, Санкт-Петербурзі, Варшаві та інших містах Європи. Тому кожна деталь з нашого далекого минулого викликає в нас великий інтерес. Хоча Куликівка - це краплиночка на карті, але все ж вона також має своє минуле, теперішнє і майбутнє. Село, яке має давню історію, славну, а в дечому важку і трагічну, стало нашою батьківщиною на все життя. З історичних джерел Куликівка відома з середини ХVII століття, тобто 350 років тому, але її справжній вік значно більший. В цей же період засновані майже всі наші села. В 1648-54 роках на території Чернігівського воєводства були створені територіально-адміністративні військові одиниці Чернігівській і Ніжинський полки. Куликівка входила до Салтиково - Дівиціької сотні Ніжинського полку. Це практично і є перша письмова згадка про Куликівку. Найбільш визначне село району в давнину була Салтикова Дівиця, яка з 1648 року - сотенне містечко, центр козацької сотні, пізніше волосний центр. Село мало 4 церкви, при яких діяли школи, щорічно відбувались великі міжнародні ярмарки, відомі під назвою Покровські. Село Виблі 1654 року було теж сотенним містечком тільки Чернігівського полку. Визначний пам'ятник архітектури 18 століття Троїцька церква прикрашає село і зараз. Архітектурною пам'яткою села Дроздівки є споруда школи, яку понад 100 років тому побудував земляк Прокопович за свої власні кошти. Різні письмові джерела одностайно стверджують, що село Куликівка виникло на великій поштовій дорозі між містами Чернігів та Ніжин і простяглося вздовж цієї дороги. Навколо села лежало чисте поле з багатьма болотами, двоє з яких у самому селі. З Куликівки видно навколишні села, що лежать на одній з нею площині. Лише на заході від села між Орлівкою і Муравійкою та на схід між Салтиковою Дівицею і Жуківкою чорніли невеликі ліси, які, на щастя, збереглися й до наших днів. Про початок села пам"яток не збереглося. Говорять, що перший поселенець Куликівки поставив свою хату над тим самим болотом, над яким й нині стоїть церква. "Який то кулик сидить над болотом?» - говорили проїжджі, з того часу назва Куликівка залишалася за місцем поселення. Жителі Куликівки займалися переважно хліборобством. З розвитком капіталізму в Куликівці З'явилося кілька дрібних підприємств. Наприкінці ХГХ на початку XX ст. поміщик Селюцький побудував ґуральню, де працювало 20-25 робітників. Незабаром стали до ладу цегельний завод, паровий млин, маслоробня і крупорушка, які належали місцевим багатіям. У 1893 р було споруджено вузькоколійну залізницю Чернігів Крути, яка проходила через село. Після того, як імператриця Катерина П остаточно ліквідувала козацтво і скасувала автономію Лівобережної України, Куликівка стала державним селом, а рангові селяни - державними селянами. Час побудови першого храму в Куликівці невідомий. Є лише загальна думка, що церква тут існує давно, можна припустити, що десь в 17 столітті на честь святого архістратига Михайла. Для Куликівки це єдина пам’ятка архітектури, якій понад 200 років. Пізніше будівля зазнавала різних перебудов, але престол в церкві був завжди один і завжди в ім’я святого архістратига Михайла. За капіталізму жителі Куликівки не одержували належної медичної допомоги. Найближчий медичний заклад знаходився у волосному центрі. У 1 875 році в Куликівці було відкрито земську лікарню на 4 ліжка з одним працівником. 20 жовтня 1914 року правління Куликівського кредитного товариства надіслало в управу клопотання про відкриття в селі Куликівка фельдшерського пункту. Відомо, що першу школу в Куликівці було відкрито в 1855 р. Це була двокласна церковноприходська школа, або її ще називали школою грамоти. Спочатку вона була розміщена в церковній сторожці на цвинтарі нинішнього Михайлівського храму, а пізніше – в селянській хаті громадянина Мезіна. У межах нинішнього Куликівського району шкільні навчальні заклади з»явилися практично в кожному населеному пункті, крім окремих хуторів. У 1938 року побудовано двоповерховий будинок школи на 9 класних кімнат, а в 1976 року побудовано нова трьохповерхова школа. Випущено з школи 3,5 тис. випускників, серед яких три кандидати наук Борщан В.С., Хархун М.І., Лисенко А.В. У 1983 році відкрито Куликівське професійно-технічне училище № 30.Готує для села кадри з багатьох і цікавих професій. Зараз в ньому навчається 309 учнів. В Куликівці існує туристичний клуб «Вогнище», якому 38 років. Його заснував вчитель Клейнер Ісаак Мусійович. Перший заклад культури молодь куликівщини переобладнала з приміщення старого гамазею. Було обладнано зал на 550 місць. Це був 1923 рік. З 1969 року районний будинок культури знаходиться в новому приміщенні. В закладах культури району створено і працюють 131 колектив художньої самодіяльності, 4 з них , носять звання «народний аматорський». В 1967 році в Куликівці було відкрито дитячу музичну школу, в якій працювали класи: фортепіано, гри на баяні та бандурі, потім був клас скрипки та духових інструментів. Працює районний народний краєзнавчий музей, в якому майже 2,5 тис.експонатів. Сьогодні площа району - 944 кв.км. населення 22,5 тис. чоловік. По своїй специфіці – район сільськогосподарський. У минулому славився вирощуванням високих урожаїв зернових, льону довгунця, картоплі, виробництвом м’яса і молока, а нові досягнення – ще попереду. В районі функціонують агро формування , в тому числі 7 фермерських господарств. Найкращих показників досягло фермерське господарство Труша В.В.-«Колос». У 2002 році почав працювати ковбасний цех, продукцію якого споживають далеко за межами району. На території колишнього молокозаводу діє ЗАТ «Молоко» /Дідур А.В./, де виробляють сухе молоко та масло «Берегиня». ПП «Гарпун» спеціалізується на засолюванні та копчені риби. Продукція поставляється в усі райони області. У 1997 році відкрито ПП Сергія Саповця по виготовленню і реалізації м’яких меблів. Давні дружні зв'язки з'єднують наш район з Естонією. З нагоди 50-річчя утворення СРСР була започаткована дружба між Пилваським і Куликівським районом, а з 1990 року починалась дружба з Чечерським районом Гомельської області. В цих країнах неодноразово побували наші делегації, колективи художньої самодіяльності, туристи турклубу „Вогнище", налагоджено дружні зв’язки з м. Красна Гора на Брянщині. Та головна краса району - це люди. Наш край багатий талановитими людьми. Це Степан Андрієвський, відомий організатор медичної справи в країні, автор праці про „Сибірську язву" та інші, родом з Салтикової Дівиці. Деполович Лідія Платонівна народилася в селі Кончин, це український педагог і методист початкової освіти, автор довоєнного Букваря, який видавався 19 разів. Видатна оперна співачка Людмила Мусіївна Циндрик народилась в селищі Куликівка. Вона заслужена артистка Киргизії. Проживають в районі 2 Герої соціалістичної праці Вакула М.Г. та Пилипенко Г.М. Хочеться назвати прізвища наших земляків, таких як Віталій Андрійович Масол – колишній прем’єр- міністр України, Степан Якович Третяк – нагороджений 4 медалями за відвагу, Володимир Косий –Генеральний консул України в Болгарії, Михайло Дашкевич – посол України в Алжирі, Віталій Корж - президент компанії «Глобал Юкрейн» нині народний депутат Верховної Ради, Гаркавий С.І. – кандидат медичних наук, Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України. Червень 2006 року Завідуюча народним краєзнавчим музеєм                                                   Н.П.Овруцька