Історичні документи: види та способи дослідження

Історичні документи — це збережені свідчення про минуле: акти, листи, реєстри та протоколи. Щоб знайти конкретний документ в архіві, потрібна його адреса: наприклад, ф. 2226, оп. 2, спр. 95.

Сам шифр допомагає знайти справу, але не підтверджує кожного твердження в ній. Далі — як перейти від каталогу до документа, з’ясувати його походження та зіставити відомості з незалежними свідченнями.

Які історичні документи трапляються в архівах

Вид документа підказує, навіщо його створили. Акт фіксує рішення або правочин, лист передає повідомлення адресатові, реєстр упорядковує записи, а протокол відтворює перебіг засідання. Ці назви описують призначення тексту, а не гарантують точності всього написаного.

Чимало документів виникло в діяльності установ та організацій. Тому для розуміння запису корисно з’ясувати, чим займалася установа, хто готував папери й кому вони були потрібні. Почати розпізнавання можна з таких ознак:

• акти — фіксують рішення чи оформлену дію;
• листи — мають адресата й передають повідомлення або прохання;
• реєстри — збирають однотипні записи для обліку;
• протоколи — передають питання та рішення засідання.

Чим акт відрізняється від листа

Давні акти згадано у зв’язку з архівами Київської, Подільської та Волинської губерній. Для такого документа насамперед з’ясовують, яку дію він засвідчує та хто мав повноваження її оформити. Назва архіву чи губернії сама по собі ще не встановлює місця створення окремого акта.

Інше питання ставлять до листування. Серед матеріалів про призначення Михайла Максимовича є листи та формулярний список. Листи допомагають простежити обговорення призначення, тоді як список подає відомості про службовий шлях. Читати їх як взаємозамінні описи події було б помилкою.

Що шукати в реєстрі та протоколі

У реєстрі звертайте увагу на принцип упорядкування записів: за прізвищем, місцем, подією чи датою. Окремий рядок часто зрозумілий лише разом із назвою графи та сусідніми записами. Переписуючи відомість, зберігайте назву відповідної графи.

У протоколі розрізняйте питання, які обговорювали, і рішення, які зафіксували. Згадка про пропозицію не означає, що її ухвалили. Якщо досліджуєте події ширшого періоду, зіставляйте запис із оглядом історії України, а висновок про конкретне засідання робіть за текстом самого протоколу.

Як знайти документ через каталог, фонд і опис

Архівний пошук починається з теми, прізвища або назви установи, але завершується адресою конкретної справи. Пошукова система може показати заголовок справи чи анотацію, не відкриваючи самого документа. Різниця суттєва: опис повідомляє, що зберігається, а зміст аркушів доведеться читати окремо.

У пошуковій системі ЦДАМЛМ доступний пошук за назвами фондів, історичними довідками, анотаціями до фондів та описів і заголовками справ. Інша інформаційно-пошукова система подає склад фондів за схемою «фонд – опис – справа» та дає змогу шукати за ключовими словами. Зручний порядок дій такий:

1. Сформулюйте запит за назвою установи, особою або подією та спробуйте різні написання імені.
2. Перегляньте знайдені фонди й визначте, чия діяльність могла залишити потрібний документ.
3. Відкрийте описи відповідного фонду та порівняйте заголовки справ із темою пошуку.
4. Запишіть повний архівний шифр справи й лише після цього переходьте до перегляду її вмісту.

Записуйте архівний шифр разом із назвою справи: згодом це допоможе повернутися до потрібного документа, а не лише до загальної теми пошуку.

— Уляна Журавель, редакторка, пише про краєзнавство

Що дає описова стаття фонду

Описова стаття фонду містить його назву й номер, крайні дати, відомості про наявність описів, історичну довідку та анотацію документів. Завдяки їй можна відсіяти фонд, який збігається із запитом за прізвищем, але стосується іншої установи чи часу.

Історична довідка пояснює, як формувався фонд. Вона корисна для пошуку, але не замінює читання справи: анотація передає загальний зміст зібрання, а не всі деталі кожного аркуша.

Як перейти від опису до справи

Архівний опис — це впорядкована сукупність описових статей справ; він потрібен для їхнього обліку та розкриття змісту. У ньому шукайте заголовок, який відповідає запитанню дослідження, а потім фіксуйте його шифр. Саме заголовок справи, а не лише назва фонду, показує, який комплекс паперів ви знайшли.

Якщо заголовок звучить широко, перегляньте сусідні справи в тому самому описі. Документи про одну діяльність можуть бути розподілені за видами паперів або етапами роботи. Збережений шифр дасть змогу повернутися до потрібної справи й не сплутати її з подібною.

Як встановити походження, авторство й час створення

Походження документа, його авторство та датування — різні питання. Місце зберігання вказує, де перебуває предмет; назва фонду пояснює, до якого комплексу його віднесено. Жодна з цих ознак окремо не доводить, хто написав текст або коли саме його завершили.

Показовий приклад — групова фотографія викладачів і студентів юридичного факультету. Її позначено датуванням «[1900 р.]», місцем зберігання названо ЦДІАК України, а шифр подано як ф. 2226, оп. 2, спр. 95. Підпис допомагає знайти зображення, але особу фотографа з цих відомостей встановити не можна.

Перед висновком про походження порівняйте кілька різних ознак:

Чому назва родинного фонду не дорівнює підпису автора

На виставці представлені документи з фамільного фонду родини Грушевських. Належність документа до такого фонду дає напрямок пошуку, але не означає, що кожен аркуш написав той самий член родини. Там можуть опинитися отримані листи, чернетки та папери, пов’язані з діяльністю інших людей.

Авторство тексту з’ясовують за підписом, позначками на аркуші та його зв’язком з іншими документами справи. Якщо ознаки не збігаються, точніше описати документ як пов’язаний із певною особою, ніж безпідставно назвати її автором.

Що показують чернетка і власноручна коректура

Серед рукописів Михайла Грушевського є чернетки, тексти статей і видавничі гранки з його власноручною коректурою. Такі матеріали дають змогу порівнювати роботу над текстом: що було в чернетці та які виправлення з’явилися під час підготовки до друку.

Версії слід розрізняти в нотатках. Вислів, наявний у чернетці, може відрізнятися від надрукованого; коректура засвідчує роботу над певним варіантом, а не автоматично всіма пізнішими виданнями. Для датування окремої версії потрібні її власні ознаки.

Навіщо враховувати мету й погляд автора

Документ створювали для певної справи та певного адресата. Автор міг добирати відомості відповідно до мети, власної позиції або службового обов’язку. Упередження, мета й точка зору автора впливають на те, як читач тлумачить запис. Це не причина відкинути документ, а підстава поставити до нього точніше запитання.

У листі про призначення варто розрізняти прохання, оцінку кандидата та повідомлення про вже ухвалене рішення. Прохання показує намір відправника; для підтвердження результату потрібне свідчення про саму дію. Так само службовий звіт може добре пояснювати погляд установи, але не охоплювати досвід усіх учасників події.

Коли старий папір здається переконливим, спершу запитайте, для кого його написали. Адресат часто пояснює і добір подробиць, і те, про що автор промовчав.

— Уляна Журавель, редакторка, пише про краєзнавство

Яке запитання поставити до тексту

З’ясуйте, хто мав прочитати документ і чого його творець прагнув досягти: повідомити, переконати, облікувати чи зафіксувати рішення. Далі відокремте спостереження від оцінок. Формулювання «автор стверджує» залишає місце для перевірки, тоді як безумовне повторення його слів перетворює позицію на нібито доведений факт.

Звертайте увагу й на мовчання документа. Відсутність згадки про людину або подію не завжди означає, що їх не було: предмет міг не входити до завдання автора. Така обережність особливо потрібна, коли від одного службового запису переходять до широкого висновку про життя громади.

Як контекст установи змінює прочитання

Вивчення історії установи допомагає розкрити зміст і значення створених нею документів. Наприклад, запис про призначення слід читати з урахуванням того, чи установа пропонувала кандидатуру, оформлювала її або повідомляла іншим про результат.

Не плутайте також історію архіву з віком конкретного документа. ЦДІАК України веде свою історію від Археографічної комісії, утвореної 19 листопада 1843 р.. Ця дата пояснює походження установи, але не датує всі предмети, які вона нині зберігає.

Як зіставити твердження з незалежними свідченнями

Після прочитання випишіть твердження, яке хочете довести: наприклад, що людину призначили на посаду або що вона навчалася в університеті. Потім знайдіть свідчення, створене з іншою метою. Інші джерела можуть підтвердити або спростувати слова творця документа.

Незалежність важливіша за кількість повторень. Переказ листа в пізнішій публікації та сам лист не є двома самостійними свідченнями про подію. Натомість листування й документ, складений для обліку службової діяльності, дають різні можливості для зіставлення. Якщо вони розходяться, спершу з’ясуйте, чи описують однакову подію.

Як записати результат перевірки

Для кожного твердження коротко зазначте, який документ його висловлює, що саме підтверджує інший запис і в чому вони різняться. Відділяйте встановлене від припущення: дата події, дата листа про неї та дата пізнішого спогаду можуть не збігатися.

Коли свідчення суперечать одне одному, зберігайте обидва формулювання у власних нотатках. Це дає змогу повернутися до контексту створення кожного документа, замість механічно обирати той, що краще відповідає очікуваній розповіді.

Чим корисне зіставлення різних видів паперів

Виставкова колекція містить заяву Михайла Грушевського про зарахування на навчання, студентський квиток і диплом про закінчення університету. Вони стосуються пов’язаних етапів, але засвідчують не те саме: заява передає намір, квиток пов’язаний зі статусом студента, диплом — із завершенням навчання.

Такий підхід корисний і для навчальної роботи: зіставляйте подію з навчальним матеріалом з історії України, але твердження про конкретну людину обґрунтовуйте змістом відповідного документа. Навчальний виклад дає контекст, а не замінює особову справу.

Приклад дослідження документів про Київський університет

У фондах ЦДІАК України є документи про заснування й відкриття Київського університету, призначення ректора та викладачів. Виставковий добір також охоплює матеріали про спорудження його будівлі. Це пов’язані сюжети, але кожен потребує свого запитання до документа: про відкриття, кадрове рішення чи будівництво.

Документи відображають розвиток структури університету, формування факультетів, роботу кафедр, штатний склад і навчальні предмети. Для дослідження кафедри варто шукати папери про її діяльність, а для біографії викладача — документи про призначення та службовий шлях. Спільна назва установи ще не робить ці справи однаково придатними для обох тем.

Починайте з конкретного твердження, а не з припущення, що в одному фонді є готова розповідь. Заголовок справи допоможе вибрати матеріал; прочитаний документ покаже, що саме він стверджує; зіставлення з іншим видом паперів виявить межі висновку.

Як перейти від знайденого документа до обґрунтованого висновку

Запишіть шифр справи, визначте вид документа та відділіть місце його зберігання від відомостей про автора й час створення. Далі з’ясуйте мету запису й зіставте потрібне твердження з незалежним свідченням. Така послідовність допомагає не прийняти заголовок справи за її зміст, а думку автора — за доведену подію.

Для власного дослідження сформулюйте одне вузьке запитання до знайденого аркуша. Коли відповідь спирається на сам документ і зіставлені відомості, її можна чітко пояснити іншому читачеві.